Проповідь в неділю п’яту після Пасхи ( Сурожський Антоній, 2019)

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Коли Христос розмовляв з самарянкою, Його учні дивувалися: як Він може говорити з чужою людиною? Але Бог є Бог всіх: усіх створив Господь, усіх обіймає Його любов, до всіх прийшов Христос, заради всіх Він жив, заради всіх Він вмирав, для кожного Він пережив Богозалишеність і в таємниче, страшне пекло кожної людини Він увійшов. Ученики ще ділили людей на своїх і чужих; Христос всіх обіймає однією любов'ю. І ми покликані, будучи Христовими, так само і ставитися до всіх, заради яких прийшов Спаситель на землю, заради яких Отець віддав Свого Єдинородного Сина на смерть.

Як ми ставимося до людей? Чи не ділимо ми їх на "своїх" і на "чужих", на друзів і на ворогів? Ми покликані не до друзів Божих, а до "ворогів" Божих йти з благовістям про спасіння, з благовістям про нове життя, яке в Бога і яке їм дається.

В кінці сьогоднішнього Євангелія Спаситель говорить: Поля вже побіліли, жнива вже готові, та робітників - мало ... І коли ми озираємося на християнське суспільство, на свою Церкву і на всі Церкви, які ім'ям Христа себе називають - і справедливо! - Хіба ми не жахаємося від думки, що нас стільки, а слово Боже вмирає в нашому середовищі? Прозвучить - і помре, прогримить - і більше нічого не чути ... Ми покликані Христом бути Його присутністю на землі, Його свідками, ми покликані бути на землі ніби продовженням Його втіленої присутності; більше того, якщо можна це сказати: присутністю і Христа, і Духа Святого, що живе в нас. І що? - Мільйони навколо нас жадають; жадають слова істини, жадають слова надії, слова любові, слова віри, жадають, щоб до них прийшов вісник від Христа, в якому вони могли б пізнати Того, Хто його послав: Спасителя, не Суддю, а Друга, здатного сказати самому Іуді «друже Мій» ... Поля побіліли, мільйони жадають, мільйони зголодніли, а ми живемо замкнутим, полохливим життям.

Коли самарянка почула про Христа слова, які дійшли до її душі, пролилися в цю душу, як жива вода проникає в суху землю пустелі, - вона все кинула, вона забула, навіщо прийшла до криниці, вона поспішила до міста, щоб поділитися з людьми чудом: вона зустріла Того, в Кому вона відчула Месію, Спасителя світу Христа. І те, що вона говорила і що з нею сталося, було таке, що люди повірили її слову і пішли до Христа ... Хто, чуючи наше слово, готовий все кинути, всі марні пошуки, для того щоб прийти до Христа, Який є Істина, і Путь, і Життя? Наше свідчення тьмяне, бліде; її свідчення було подібне до полум'я; воно було прозоре, як світло: люди чули свідчення і не бачили жінку. Коли ми говоримо, як часто люди бачать тільки нас і не чують слова, яке звучить, яке мало б прогриміти через нас, через нашу прозорість доходити до них, як життя.

А потім, прийшовши до Христа, люди говорили цій жінці слова, до яких ми ставимося часто болісно: уже не за твоїм словом ми віримо, - ми самі бачили! .. Як часто нам хочеться, щоб людина згадала з вдячністю про те, що ми її привели до Христа, ми їй відкрили двері Церкви, ми їй дали радість, надію, початки віри ... З якою готовністю самарянка стала непомітною; з нею трапилося те саме, що було з Іоанном Хрестителем: Христос виріс на повний зріст перед людьми - і вони забули про Іоанна ...

Подумаймо і ми над нашим місцем у ділі спасіння. Як часто я чую людей, які говорять: чому нас мало? Чому це дивне проголошення Православ'я не запалює, не освічує всіх навколо? - Тому що ми тьмяні! Тому що наше слово слабке, тому що ми боїмося проголошувати всім голосом - і не голосом тільки, а всім життям - нашим, або, вірніше, Боже благовістя.

Замислимося ж над самарянкою. Христос прийшов до всіх, Він нам сповістив, що прийде час, коли не тут і не там треба буде шукати істинних шанувальників Богові й Отцеві, що ті, хто поклоняється Йому, повинні поклонятися Духом і Істиною. Але цей Дух, ця Істина повинні просяяти через нас, ми послані в світ, ми - апостоли Христові, ми - свідки Його, і по нас будуть судити Христа ... Подумаймо над нашою відповідальністю, і з радістю поділімось тим багатством, тим щастям, тієї вірою і надією, тим тріумфуванням, які дає нам Христос. Амінь.

митрополит Сурожський Антоній

переклад протоієрей Миколай Капітула

Джерело: УПЦ Рівненська єпархія