Проповідь на Неділю Мироносиць (Жан Корбон, 2007)

Марко 15, 43 – 16, 8 

Не жахайтеся!

Неділя мироносиць

Ми ніколи не зможемо пережити такого здивування, як жінки-мироносиці, які втікали від гробу, бо «жах і трепет огорнув їх» (Мр. 16, 8). Контемплятивні богослови сирійської традиції кажуть, що при контакті з неземним людина «приголомшена» від дива. Та хіба і ми всі, хрещені люди, поховані разом із Христом, не покликані також бути контемплятивними, бути иноді приголомшеними перед Божими дивами?

Саме цим здивуванням, жахом жінок-мироносиць, закінчується Євангеліє від св. Марка, адже всі дослідники, що вивчають спадщину цього євангелиста, одноголосно стверджують, що все, написане після цього моменту, не належить тому самому авторові. Нам може здатися недопустимим, щоб Євангеліє завершувалося жахом жінок, які не промовляють ні слова! Але що вони могли сказати? Вони сподівалися знайти тіло свого Господа та виявити Йому останні знаки своєї любови. Мироносиці думали про те, хто їм відкриє гріб, та побачили, що він відкритий і... порожній. Вчора Ісус помер, сьогодні Його нема, а поряд із цією таємницею – лише тиша. Це й добре, що вони нічого не сказали в ту мить, бо що їм було казати? Вони більше нам кажуть своїм жахом!

Ми чули, як у Євангелії сказано, що «жах і трепет огорнув їх» (Мр. 16, 8), незважаючи на те, що ангел сказав до них: «Не жахайтеся!» (Мр. 16, 6). Вони втікають, «приголомшені». В грецькому тексті дослівно сказано: «В екстазі». Це можна перекласти за допомогою слова «жах», а можна також сказати, що вони були «приголомшені Божим дивом». Це виходило за межі будь-якого їх розуміння, всього, що вони пережили, чого досвідчили, чого могли чекати.

Просімо цього і для себе: щоб і ми не знали, що сказати, були здатними лише белькотіти, мов дитина, даючи можливість Святому Духові зростити в нас Боже Слово, як це було з тією першою спільнотою жінок-християнок перед порожнім гробом, перед таємницею того, хто живий і випереджає нас на життєвій дорозі, щоб і ми мовчали, не знаючи, що сказати перед цим дивовижним чудом.

Слова, якими у сьогоднішньому читанні описані почуття жінок, євангелист Марко вживає часто. Вперше жінка, що страждала на кровотечу, підійшовши ззаду та, доторкнувшись до одежі Ісуса, досвідчила повне оновлення всієї своєї істоти. Вона тоді впала перед ним уся тремтяча.

Такого ж пережиття досвідчили апостоли, коли Ісус втихомирив бурю на морі: вони були налякані й здивовані перед тим, хто здатний стишити всякий зовнішній та внутрішній неспокій. «Хто це такий?» (Мт. 8, 27), – задумано запитували.

Той самий страх огорнув апостолів, коли вони побачили преображення Ісуса на горі Таворі. Вони були приголомшені! Апостол Петро не знає, що сказати і каже будь-що. Жінки тут розсудливіші.

Нехай це буде закликом для нас упродовж цього пасхального часу: щоб ми були «приголомшені» перед Божими дивами, дозволили цьому досвіду дозріти в наших серцях і могли одного дня сказати потрібне слово...

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007